Чоловікові було 82 роки. Здавалося б, саме час сидіти на веранді своєї вілли пити к’янті і дивитися на сонце

Тим більше що гроші дозволяли і дозволяли роки тяжкої праці. Вони просто кричали – Відпочинь, ти заслужив відпочинок!

Але чоловік починав свій день з того, що сідав в свою машину і заїхавши по дорозі в магазин для тварин затарювався під зав’язку їжею для собак і кішок і їхав до притулків, які він утримував замість вілли на березі океану.

Він разом з волонтерами цілий день займався тяжкою працею, тобто знаходив і рятував викинутих нами тварин. До кінця дня він не відчував ні ніг ні рук. Він падав і засинав ледь торкнувшись головою подушки. Ця людина не знає, що таке безсоння.

Ця людина не знає, що таке неробство і нудьга. Йому ніколи замислюватися про сенс життя і чекати смерті. Він щодня сподівається на наступний, тому що його чекають і сподіваються на його серце. Йому просто ніколи помирати.

Смеpть стоїть осторонь і відвертається від нього, тому що їй не потрібні люди, які не боятися завтрашнього дня.

А стільки людей і тварин молить її відійти в сторону, що не можна не поступитися. Ось вона й забула про нього, забула бо кількість живих душ люблячих його просто неможливо порахувати. Ця людина молода в свої 82 роки так само, як і тоді в свої двадцять п’ять, коли він ходив у військовій куртці щоб зігрівати взимку цуценят і кошенят.

Йому просто ніколи старіти, тому що його серце не постаріло і душа так само молода як і тоді.

І навіщо йому вілла на березі океану? Адже там так самотньо і холодно осінніми самотніми вечорами, а він не один. Його багато. Його душа тепер в сотнях врятованих ним живих істот. І йому не страшно. Йому нема чого боятися. Він дивиться в завтрашній день і посміхається. Тому що завтра його знову чекає пекельна робота і багато, багато щастя. Цю людину звуть Ален Делон.

За матеріалами

джерело

реклама

Пов'язані статті

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker